Цукрова промисловість, яка була однією з провідних галузей на теренах нашої держави, сьогодні перебуває у кризовому стані. Хоча ще, здається, нещодавно посідала чільне місце серед країн імпортерів серед цієї продукції. Ця галузь в Україні, як ми бачимо, розвивалася нерівномірно. Упродовж 1990-2015 років, площа посівів буряків різко скоротилася, відповідно, скоротився і валовий збір цього продукту, його виробництво. А підприємства дедалі частіше зупиняли виробничий процес. З позиції експертно-стратегічної, цукробурякова галузь перетворилася на збиткову. Далі на ternopil.name.
Однак зараз можна помітити, що цукрова промисловість починає “відроджуватися”, зокрема, у Тернопільській області.
Передумови створення заводу
У селищі міського типу Козова Тернопільського району, Тернопільської області, знаходиться одне з найбільших підприємств – Козівський цукровий завод. Його було засновано ще у 1959 році згідно п’ятого п’ятирічного плану розвитку народного господарства у Радянському Союзі. Що передбачав цей план? У період з 1951 по 1955 роки, в Україні розпочався справжній активний розвиток нафтової промисловості. Вдалося звести близько 500 нових промислових підприємств лише на території нашої держави. А економічні зв’язки з Україною та іншими соціалістичними країнами Східної Європи ставали ще міцнішими. Так, згодом у Козові “виросло” нове підприємство – цукровий завод.
Козівський цукровий завод у часи СРСР
В експлуатацію підприємство ввели лише в 1959 році, під час шостої п’ятирічки. Щодо загальної вартості підприємства у ті часи, вона склала близько 8, 5 млн. карбованців. Загалом, як ми бачимо, воно виявилося дуже затратним. Того ж року цукровий завод виробив свою першу продукцію. Варто згадати й проєктну потужність цього підприємства. Спочатку вона становила 1,5 тис. тонн цукрових буряків. І це лише за добу! З 1959 року і до сьогодні, завод перебуває в робочому стані. Цікавим є те, що для будівництва цього підприємства на Тернопілля було відправлено фахівців з РРФСР. Це ж стосується і всього устаткування, яке було необхідним для повного робочого процесу заводу. А це вакуум-апарати, турбіни та дифузори. Однак серед простих робочих і будівельників, переважали мешканці Тернопільської області.
Вперше, через 9 років після введення підприємства в експлуатацію, у 1968 році розпочали реконструкцію Козівського цукрового заводу. А ще через 3 роки, його обладнали автоматичними лініями. Це дозволило значно підвищити продуктивність праці на підприємстві. Такі дії дуже скоро принесли свої “плоди”. Через рік на заводі вдалося виготовити більше 240 тис. центнерів цукрового піску. А під час восьмирічного плану вони взагалі побили свій рекорд. Козівський цукровий завод його виконав аж на 103,3 %. Зараз для нас це нічого не значить, однак колись це було досить показово. Виконати повністю план і перевершити його вдавалося не кожному підприємству. Однак якщо це сталося, то набувало розголосу серед усіх тодішніх республік СРСР.
Підприємство у смт. Козова було значним. Там працювало більше 700 людей. З них лише 46 входило до інженерно-технічного персоналу, всі інші – робочий персонал. Робота на такому заводі не лише є важкою, але й не дуже екологічною. Однак про це мало хто задумувався у ті часи. Реконструкція, яка розпочалася ще у 1968 році, завершилася лише в 1975 році. Так, як на початку роботи, потужність Козівського цукрового заводу складала 1,5 тис. тонн цукрових буряків на добу, то після реконструкції вона збільшилася до 2, 7 тис. тонн на добу. За весь період своєї діяльності в СРСР, завод належав до одних із найбільших в районному центрі.
Козівський цукровий завод у новітній час
Після проголошення Незалежності Україною, з 1991 року чимало підприємств повністю змінили свій робочий процес, деякі з них – перестали працювати тощо. Як і більшість, Козівський цукровий завод перейшов до впорядкування Державного комітету харчової промисловості України. Дуже скоро його перетворили на відкрите акціонерне товариство. Чималі зміни очікували на підприємство у 1998 році. Тоді його, разом із шістьма іншими заводами Тернопільської області було включено до відкритого акціонерного підприємства “Тернопільський газопромисловий комплекс”. Однак через кілька років ці дії взагалі визнали незаконними. Що відбувається після цього? Козівський цукровий завод реорганізовують. Тобто перетворюють на товариство з обмеженою відповідальністю. Лише у період з 2011 по 2014 його реконструювали. Зараз завод є робочим. Його новий власник німецька компанія “Pfeifer&Langen”, що спеціалізується у галузі виробництва та реалізації цукру й похідних від нього продуктів.
Варто зазначити, що на території Тернопільської області вони володіють не тільки Козівський цукровий завод. У їх підпорядкуванні перебувають ще 5 схожих підприємств. Всі вони входять до структури агрохолдингу “Мрія”.
Станом на сьогодні, загальна площа цього підприємства становить 240 га. Основна продукція, на якій спеціалізується завод – цукор білий. Його виготовляють із цукрових буряків. А побічними продуктами виробництва є густа брунатна речовина, що залишається після переробки буряків або цукрової тростини- меляса. Ще один продукт – буряковий жом. Загалом підприємство успішно працює та розвивається, а його продукція спирається на звичайних споживачів. А як щодо екологічності такого виробництва?
Як шкодять довкіллю подібні підприємства?
Чи існує екологічне виробництво сказати важко. Будь-які промислові комплекси так чи інакше забруднюють навколишнє середовище. Однак щоб зменшити його рівень, на підприємствах встановлюють так звані очисні споруди. А ще більш сучасне устаткування спрямоване на екологічне виробництво, воно менш забруднює довкілля. Проте дуже мало заводів в Україні дотримуються рекомендацій, мають справні очисні споруди та сучасне обладнання для виробництва. Цукрова промисловість теж належить до тих факторів, що значно впливає на природу. Повне виробництво потребує палива, вугілля, бензину й інших матеріалів. А ще – це дуже енергоємно.
Внаслідок виробничої діяльності на таких заводах утворюються небезпечні гази: сполуки азоту, сірки та інші. Забруднення довкілля відбувається й стоками. Як, внаслідок, відходи потрапляють у найближчі водойми, річки та отруюють їх і все живе. Від цього страждають і люди. Серед інгредієнтів забруднення – тисячі небезпечних сполук. Вуглеводні, наприклад, надходять в атмосферу при спалюванні палива. Характери таких відходів є різноманітними, так саме як і характери впливу на довкілля. Щодо цукрової галузі промисловості, то викиди можуть містити органічні сполуки рослинного походження. Шкідливість полягає в тому, що такі “відходи” дуже легко загнивають, а це в свою чергу призводить до поширення інфекційних захворювань. То що ж робити?
Перш за все, такі підприємства повинні володіти справними очисними спорудами. Дуже часто їх є декілька. У виробничому процесі всі повинні дотримуватися правил і рекомендацій. Це допоможе уникнути екологічного забруднення або зменшити його кількість. А ще важливий пункт – забезпечення великих підприємств сучасним інноваційним устаткуванням. Воно менш забруднює довкілля й сприяє збільшенню обсягу виробництва.
Загалом, на цю тему можна дуже довго дискутувати. Однак головним залишається зменшення впливу великих промислових комплексів на природний комплекс загалом. Щоб це втілити у життя – потрібно розробити чіткий план дій та поступово оновлювати устаткування.
