Ім’я Даніеля Штекеля добре відоме у Тернополі. Чоловік був підприємцем, політичним та громадським діячем. Проте найважливішою справою, за яку його запам’ятали, став паровий млин, який був одним із найвідоміших та потужних підприємств у місті. Саме так чоловік розвивав промисловість Тернополя й змушував сюди приїжджати людей з різних куточків. А ще Штекель є прикладом для багатьох підприємців, які надихнулись його історією. І один з шанувальників навіть продовжив справу Даніеля, створивши популярний заклад “Старий млин”. А про історію парового млина, життя його власника, нову реальність споруди й багато інших моментів ми дізнаємось у цьому матеріалі, пише сайт ternopil.name.
Історія Даніеля Штекеля
Кінець XIX століття став справжнім проривом у галузі млинарства для українських міст. Саме тоді була придумана нова технологія, яка змінила підхід до використання млинів. Нею стала робота парового двигуна. Тепер підприємці могли контролювати потужність своїх споруд, будувати їх в будь-якому зручному місці та пропонувати свої послуги протягом всього року. І якщо спершу усі лише придивлялись до такого нововведення, то на початку XX століття парові млини стали беззаперечним хітом. А таку нагоду не міг проґавити Даніель Штекель – підприємець з Тернополя. Саме тому 1911 рік дав нам першу згадку про млин Штекеля, який розташувався на дорозі, що вела до Збаража. А точна локація споруди залишається темою для дискусій. Так, найчастіше говорять про вулицю Бродівську, проте очевидці наполягають, що підприємство Штекеля все ж було на Галицькій. Так чи інакше, воно не залишило байдужим нікого.
Млин Даніеля Штекеля швидко став незамінним для тернополян. Він вигравав конкуренцію в інших завдяки паровому двигуну й вражав масштабом. Ну а добра слава його власника зробила підприємство ще популярнішим. Так, Штекель був відомим не лише як вмілий підприємець, але і як політик та гідний житель міста. Він намагався робити все можливе для людей: від якісних послуг до правильних рішень. Саме тому у 1925 Даніель став членом дорадчої ради та впливав на життя у Тернополі. А вже у 1929 році чоловік був обраний до міської ради у статусі радного. Хоч його млин був на околиці міста, проте сам підприємець разом з дружиною проживав на затишній вулиці Валовій. Його компанією були такі самі успішні торговці, які пропонували тернополянам товари на будь-який смак. Хтось продавав тканини, інші шили взуття, а Штекель давав людям борошно. До того ж він володів аж чотирма будинками на тій вулиці – №12, 14, 18, а жив у помешканні під номером 16.
Історія млина Даніеля Штекеля була короткою, проте вагомою. Заявивши про себе у 1911, вже у 1939 році підприємство було зруйноване. Його застала трагічна доля Другої світової війни. Саме тоді млин припинив своє існування. Ну а чоловіка з сім’єю репресувала радянська влада, тож відновлювати славу приміщення довелось наступному поколінню свідомих тернополян. А поки з’ясуємо принципи роботи парового млина та його потужності.
Технологія парового млина
Тернопільська область може похвалитись багатою історією млинарства. І розвиток цієї справи припав саме на XIX століття. Тут були популярні водяні, парові та пароводяні млини. І якщо два з них вимагали сприятливих умов для розвитку та були прив’язані до конкретного місця, то парова технологія мелення дала значний поштовх цій галузі промисловості. Тож, як працювали парові млини та в чому була їхня особливість?
Увесь секрет роботи парових млинів криється у назві. Основою такого підприємства був паровий двигун – невибаглива, проте надзвичайно корисна система. Так, для її функціонування потрібна була лише порівняно невелика кількість води, яка нагрівалась. Висока температура перетворювала воду на пару, яка під тиском поступала вже до самого двигуна. А він і виконував основне завдання, яке дозволило максимально механізувати процес. Двигун використовував водяну пару для обертання поршнів, які так само активували обертальну дію валів. Таким способом працювали всі необхідні деталі у млині. Тож зерно з легкістю перемелювалось у жорнах, проходило процес просіювання й охолодження та досягало стадії фасування.
Кожен власник млина міг регулювати обсяги роботи, використовуючи парові двигуни різної потужності. Тому ця технологія залишалась актуальною як для великих підприємств, так і для локальних млинів. Так, наприклад, споруда Даніеля Штекеля вражала своїми можливостями. Його млин був облаштований трьома моторами, два з яких мали по 35 кінських сил, а один – аж 60. А обслуговували будівлю 39 робітників, які мали роботу повсякчас. На відміну від попередніх версій млинів, паровий дозволяв працювати у будь-яку пору та був, можна сказати, незалежним підприємством. Нова технологія дозволила підлаштувати млинарство під потреби людей, що привело до успіху Даніеля Штекеля.
Новий власник
Справа Даніеля Штекеля не закінчилась з руйнацією млина. Пам’ять про це місце та його власника відновив інший підприємець – Михайло Гросуляк. А зробив він це у досить незвичайний спосіб – відкривши на місці парового млина ресторан з відповідною назвою – “Старий млин”. Історія Штекеля та Гросуляка багато в чому схожа, адже чоловіки хоч і жили в різний час, проте мали спільні погляди. Ба більше, Михайло неодноразового наголошував, що Даніель став прикладом для нього. А об’єднала чоловіків активна громадська позиція, бажання дарувати найкращий сервіс людям та любов до Тернополя. Однак Штекель ще був політиком, а от Гросуляк завжди відмовлявся від цієї ролі.
Михайло Гросуляк почав розвиватись у сфері бізнесу ще у 1990-х. А це були авантюрні та цікаві часи. Чоловік добре знав, що таке важка праця, проте завзято прагнув конвертувати її у прибуток. Так і сталось, адже підприємець мав безліч ідей, які вдалось реалізувати. До землі, де колись стояв млин Даніеля Штекеля, Михайло придивлявся давно, а плани неспішно дозрівали у голові бізнесмена. Хоч йому довелось пройти довгий шлях, щоб придбати ділянку, проте все це було недарма. Чоловік прагнув зберегти історію колишнього млина та написати нову сторінку, яка б гармонійно вписалась до загальної концепції. Саме тому тернополяни отримали не черговий модний заклад, а музейну ресторацію.
А в її стінах все нагадувало про життя Даніеля Штекеля. Михайло Гросуляк зберіг світлини власника млина та розповідь про роботу підприємства. Ну і, звичайно ж, бізнесмен постарався максимально передати атмосферу колись жвавої околиці. Для цього він збирав каміння зі старих будинків та скуповував у людей цеглу, придумав цікавий задум та рік за роком доводив все до ідеалу. Тож про заклад та паровий млин, який йому передував, змогла дізнатись величезна кількість людей.
Музейна ресторація “Старий млин”
У 2003 році Михайло Гросуляк завершив справу, на яку його надихнув Даніель Штекель. Тоді свої двері відчинила музейна ресторація “Старий млин”. Ідея закладу визрівала понад 10 років, а будівництво тривало ще 3. Власник прагнув зробити все досконалим та автентичним. І якщо з облаштуванням та управлінням йому допомогла сім’я та професійна команда, то з морального погляду він орієнтувався на визначних постатей. Так, Михайло неодноразово говорив, що подумки звертався до власника колишнього парового млина – Штекеля та відомого архітектора Антоніо Гауді. Саме тому заклад став втіленням химерності та зберіг чимало старожитностей. Процес будівництва виявився важким та загадковим. Жителі міста довго сперечались щодо нової локації, а Гросуляк щоразу вигадував нові рішення.
Зрештою ресторан став однією з туристичних приваб Тернополя. Чотири поверхи будівлі зовсім не схожі між собою. Кожен має власний стиль, історію та цікавинки. Ну і, звичайно ж, в усіх залах представлені різні смаколики. Якщо на першому поверсі ви можете скуштувати давно забуті українські страви, то на останньому вас потішать десерти. Та перш ніж зайти всередину, відвідувачів захоплює фасад будівлі. А він поєднує і дерев’яні елементи, і химерні віконні рами й навіть колеса від воза. “Старий млин” став прикладом закладу, який пропонує як їжу, так і видовище. І все це було створено задовго до стрімкої популярності такої концепції.
Михайло Гросуляк прагнув запропонувати жителям міста просту домашню їжу і це привабило відвідувачів. За меню взялась донька власника, а для реалізації цього всього наймались справжні ентузіасти. Ресторан також може похвалитись незліченною кількістю музейних експонатів. Стіни прикрашені і вишитими рушниками та сорочками, і давніми знаряддями праці, і гумористичними замальовками та іншими деталями. На території кожен може придбати продукцію крафтових виробників та наповнитись враженнями. Цікаво те, що спершу “Старий млин” відмовлявся від спиртних напоїв. Проте власник все ж переглянув це правило, адже людям надзвичайно полюбився авторський алкоголь. А це і не дивно, адже заклад належить до мережі, яка називається “САМоГОНна Ресторація”. І таке цікаве ймення пов’язане аж ніяк не з міцним питтям, а з тим, що воно уособлює. Ну а для Михайла Гросуляка це те, що зроблене власноруч з великою любов’ю.
