Місто Кременець, що на Тернопільщині, може похвалитися єдиною вугільною шахтою в області. Вугільна шахта Кременецьких гір має давню історію та протягом свого існування її не вдалось підкорити майже нікому. Шахта вже давно закрита, а в будівлях, що колись служили шахтарям, живуть мешканці міста. Її історія налічує багато цікавих сторінок, а зараз вугільна шахта є небезпечною для мешканців міста, пише сайт ternopil.name.
Про шахту
Першими за дослідження вугільних шахт на Кременеччині взялись чехи, які в середині XIX століття розпочали цю справу, але так і не завершили. Натомість амбіції в чехів перейняв варшавський купець Пенкаль, який розгорнув компанію з експлуатації кам’яного вугілля. Проте і його починання не увінчались успіхом, бо тодішнє законодавство забороняло іноземцям добувати природні багатства на території. Юліан Пенкаль відмовився змінювати громадянство та повернувся до Австрії, залишивши шахту. Його дослідження дали чимало відомостей про вугільний басейн у горах.
Поклади вугілля обмежувались північним підніжжям Кременецької гори, горою Високою, західною частиною гори Сичівка та східним боком Дівочої гори. Один величезний вугільний пласт був поділений на 3 поля: Сичівське, Куликівське і Дівоче. З півдня та заходу ділянку обмежувала притока Стиру – річка Іква, біля якої верхня частина вугільного пласта була вимитою. Там, де поклади лежали вище рівня річки, осушували територію, а там де нижче, природне водовідведення відбувалось лише частково. Поряд з вугіллям залягала також глина, піщаник, кварцовий пісок та інші корисні копалини.
Ну а після Юліана право на видобуток вугілля в регіоні переходить з рук в руки, але ніхто так і не довів справу до кінця. Так, у 1893 році родовищами опікується вишнівецький князь Михайло Кочубей, у 1899 році цим займається московський агроном Михайло Волинський, а потім ще багато інших власників. Умовою при здачі цієї ділянки в експлуатацію було прокладення залізниці, яку сама губернія і проклала, але не далеко. Не оцінили поклади вугілля і поляки, які досліджували шахту в 1920-х.
Нове дихання шахта отримала аж у 1940 році, коли за неї взялись німці. До Другої Світової війни в шахті видобували 90 тонн бурого вугілля за добу, після приходу німців потужність зросла. Тоді її спроможність була розрахована на видобуток 50 тисяч тонн вугілля. Копалини подавались на конвеєр в лавах, потім їх завантажували у вагонетки та за допомогою лебідок вони надходили до відкатної штольні. Тоді ж біля шахти була збудована електростанція, майстерня, вентиляційне приміщення, будівля шахтоуправління та приміщення з роздягальнею, душем та медпунктом для працівників. Згодом, при відступі, шахти були підірвані, а все обладнання вивезено. Інтенсивним експлуатуванням шахти відзначився радянський період володіння. Збільшились як масштаби видобутку, так і площа шахт. Таке завзяття було пов’язане аж ніяк не з потенціалом родовища, швидше з ідеологічною метою. У 1952 році шахта припинила своє існування, поклади були малі, а робота не вигідною. Відтоді вугільна шахта в Кременецьких горах залишається занедбаною.
Небезпека вугільної шахти
Зараз на території, де колись добували вугілля, вас зустрінуть декілька будинків, природа та ледь помітні сліди шахти з написом “Кременецька шахта №1”. В будинку колишньої бухгалтерії вже давно проживає сім’я, а біля шахтоуправління височіє шахтарська лазня, де також живуть люди. Біля обох будинків є входи в шахту, куди вже не потрапити, адже вона затоплена, а входи замуровані. Ці дві частини шахти є помітними та не несуть небезпеки, але на горі Куличівка є безліч вентиляційних отворів, які один за одним відкриваються. Це і є головна небезпека, яку зараз несе шахта. Відвідувачів Кременецького ботанічного саду попереджають про небезпеку цих проваль. Через просідання ґрунту, дощі, вивітрювання відкрилось декілька вентиляційних каналів. Ці знахідки працівники саду позначили стрічками, але можуть трапитись ще не помічені провалля, які замасковані травою, листям, гілками дерев. Глибина вентиляційних шахт сягає 10 метрів, а внизу суцільна вода, адже вугільна шахта затоплена. Саме тому потрібно бути максимально обережними та утриматись від відвідування колишньої території вугільної шахти.
