На місці колись легендарного заводу вже багато років руїна. Зруйновані будівлі, чагарники, сирість, обвалена огорожа – залишки колишньої слави. Бережанський склозавод займає площу близько десяти гектарів. Раніше тут процвітало життя: величезна територія, на якій розташовувались складові одного злагодженого механізму – Бережанського склозаводу. Щодня сюди поспішали працівники зі всього району, а робота йшла на повних потужностях. Проте зараз залишається тільки згадувати про колишню славу. Жителі міста пишаються тим, що було раніше, а на згадку про якісне бережанське скло чи не в кожного вдома є набір стаканів, квітуча ваза чи келихи, пише сайт ternopil.name.
Як все починалось?
19 грудня 1961 року почалась історія Бережанського склозаводу, саме тоді запрацювало перше обладнання та запустились усі процеси. А в січні 1962 році завод представив свою першу продукцію. Спеціалізувалось підприємство на виготовленні посуду, кахелю та багатьох інших виробів, а прославився завод ручним декоруванням, що підкорило серця українців та закордонних партнерів. Бережанський склозавод та його художники прославились, як професіонали своєї справи, адже могли абсолютно звичайний виріб перетворити на декоративний витвір мистецтва. Підприємство пропонувало близько 500 видів скляної продукції і всі вони були на належному рівні, адже йшли на імпорт. Окрім популярності в Україні, бережанське скло мало попит і в Німеччині, Болгарії, Латвії, Молдові та інших країнах. Завод був завсідником численних виставок як в Україні, так і за кордоном, на яких представляв свою продукцію. Знаною була колекція свічників, яка вражала розписом та різноманіттям форм. Ну а таку славу завод здобув завдяки своїй прогресивності, адже відвідувачами підприємства були як українські експерти, так і закордонні, які висловлювали свою думку та ділились досвідом.
Неможливою була б ця робота без працівників склозаводу. Штат сягав різних цифр у різні періоди: від 1300 до 800 працівників, а в останні роки існування набагато менше. Спершу робітники працювали у три зміни, згодом перейшли на двозмінний робочий день. На заводі працювали люди з усього Бережанського району, тоді життя навколо підприємства буяло, адже щоранку на роботу йшли невтомні працівники склозаводу. Люди працювали у гарячому цеху, розписували скляні вироби в художньому відділі чи видували скловироби. До послуг працівників була їдальня, медпункт, готель, зимовий сад та теплиця.
У 1993 році Бережанський склозавод отримав статус “Відкритого акціонерного товариства”. Сировину для виробів постачали з Кримського содового заводу, Новоселівського ГЗК та Черкаського “Азоту”. Новий період символізував нові здобутки та ще більше труднощів. Завод активно займався пошуком нових постачальників сировини, робітники освоювали нові технології, підприємство урізноманітнювало свій асортимент і підвищувало якість продукції. Проте це все не вберегло Бережанський склозавод від труднощів, з якими довгий час справлялась Галина Видойник.
Керівництво заводу
Вищим керівним органом заводу були збори акціонерів, які обирали раду товариства, ревізійну комісію та комісію з правління. Саме акціонери в майбутньому зіграють головну роль в долі заводу. Окрім акціонерів, завод також мав голову правління, комерційного директора та головного інженера. Кожен з них отримав свою зону відповідальності. Комерційний директор відповідав за реалізацію продукції, матеріально-технічне постачання та логістику. Головний інженер контролював виробничо-технічний відділ, роботу головного механіка та енергетика, діяльність усіх цехів та інші процеси виробництва. А от голові правління підпорядковувались бухгалтерія, економічний відділ, юридична служба, канцелярія, відділ головного художника та інші. Це був злагоджений механізм, який невтомно йшов до своїх цілей.
З відкриття заводу і до 1965 року ним опікувався І. Цап, з 1965 до 1974 року керував М. Варнавін, а пізніше Г. Видойник. Найбільш знаковим керівником стала саме Галина Видойник. На її долю припав як період розквіту заводу, так і його занепад. Жінка стала легендарною керівницею, яку і досі згадують та захоплюються нею. Галина Видойник взялась за керування Бережанським заводом в 1982 році. Бережанець Тарас Васьків згадує, що Галина Іванівна робила все можливе для збереження Бережанського склозаводу. У 1997 році чоловік прийшов до неї, щоб просити гроші на КВК, і побачив на столі безліч різних конвертів, які так і чекали своєї черги. Жінці просто бракувало часу, тому що вона намагалася зберегти завод. Тоді люди хоч і мали затримки в зарплаті, або ж отримували замість коштів продукти, проте на життя цього вистачало.
Пізніше завод поласувався на нових інвесторів, які обіцяли світле майбутнє. Головною умовою було усунути Галину Видойник від керівництва, що і зробили збори акціонерів. До речі, більшість акціонерів були звичайними робочими. Завод перейшов в управління О. Гайдукевича.
У 2008 році було звільнено 453 працівники, а у 2011 році підприємство збанкрутувало.
Що зараз?
З 2012 по 2015 рр. для заводу намагались знайти нових власників, проте даремно. Заборгованість Бережанського склозаводу та потенційні кошти для його відновлення відлякують інвесторів. У 2021 році міський голова Бережан Ростислав Бортник подав ідею створення мануфактури з виготовлення скла та скляної продукції. Станом на 2024 рік Бережанський склозавод все ще залишається руїною, яка лише нагадує про минулу славу. Ну а вироби колишньої легенди скляної промисловості все ще можна знайти на різних онлайн-маркетплейсах та придбати. Стакани, вази, келихи, акваріуми – все це досі є згадкою про легендарний завод.
