Колись люди освоювали печери як сховище та житла, а у разі потреби навіть будували заслони, огорожі від вітру та намети зі шкур. Печери використовували протягом десятків і сотень років. Зараз ці місця перебувають в полі зору багатьох дослідників світу. Окрім цього, спелеотуризм є найпопулярнішим видом активного відпочинку серед аматорів підземних подорожей. Найулюбленішою печерою серед туристів є і залишається Млинки, що на Тернопільщині. Далі на ternopil.name.
Гіпсові печери Тернопілля та їх особливості
Тернопілля славиться своїм розгалуженням печерної системи. На Поділлі найбільше зустрічаються саме гіпсові, це, наприклад: Вертеба, Млинки, Оптимістична, Кришталева тощо. Що цікаво, більшість з них до сьогодні продовжує вивчатися дослідниками. Тим не менш, ми можемо їх відвідати, і до того ж, навіть взяти участь у спелеотурі. Тобто печери можуть слугувати не тільки у якості сховищ або виробничих приміщень, але й для активного відпочинку і розваг.
Більшість печер нашого регіоні утворилися внаслідок розчинення гірських порід водою. Їх ще називають карстовими. Унікальність цих печер полягає в тому, що вони утворилися на гіпсах. Відвідавши, наприклад Млинки, можна помітити, що стіни вкриті кристалами цього мінералу. Вони створюють неповторну атмосферу підземного світу. Щодо інших особливостей, то гіпсові печери зазвичай мають величезну кількість вузьких ходів і тріщин. Екосистема є надто чутливою до будь-якого зовнішнього втручання. Тому відвідуючи такі місця необхідно обов’язково брати із собою досвідченого гіда, який є добре ознайомлений з розгалуженою системою лабіринтів.
Печера Млинки – найулюбленіше місце для спелеотуризму
Печера Млинки на відміну від Оптимістичної не славиться своєю рекордною протяжністю, однак вона варта уваги не тільки дослідників, але й любителів активного відпочинку. Розташоване це диво природи неподалік селища Залісся, що на Тернопільщині. Належить до пам’яток загальнодержавного значення в Україні. Особливістю цієї печери є її гірська порода – гіпсова. Відвідавши це місце можна помітити, що майже всі її стіни покриті гіпсовими кристалами. Дослідники вважають, що це справжній витвір мистецтва. Потужність цих шарів подекуди може сягати навіть 20 метрів. Загальна довжина печери складає близько 35 кілометрів, або 53 160 метрів.
Якщо вам коли-небудь вдасться побувати всередині самої печери, ви помітите таку особливість, що незважаючи на сильну вологість, температура повітря є досить високою – 9,6-10 ° С.
Особливістю цієї печери та те, що так приваблює дослідників, є гіпсові кристали. У Млинках вони вражають своїми розмірами, різноманіттям форм і кольорів. Тут зустрічаються білі, чорні, жовті й навіть червоні кристали. Доречі такий колір цей мінерал отримує завдяки різноманітним домішкам при виникнені. Варто зазначити, що гіпс вважають одним із найпоширеніших матеріалів на Землі. Попри зміну століть, він продовжує залишатися затребуваним у багатьох галузях людського життя.
Історія досліджень
Печера Млинки має дуже схожу історію виникнення з Оптимістичною. Згідно неї, ще мільйони років тому на цих землях було море. Вода почала поступово відступати, проте не безслідно. За такий тривалий час їй вдалося вимити чимало ходів, створити лабіринт, і, що цікаво, всі ходи до сьогодні не є достеменно вивченими. Кожного року спелеологи відкривають все нові і нові райони. Та тривалий час про існування цієї підземної порожнини навіть ніхто й не здогадувався. Її було відкрито лише у 1960-ому році.
Вперше про Млинки повідомив у газеті “Нове життя” шкільний вчитель з Угринова. Доречі, саме він назвав цю печеру “Млинки”, ймовірно через те, що вона знаходиться у хуторі з такою ж назвою. Тоді М. Біль подав детальний опис її розміщення, розміру та розгалуженої системи ходів. Звісно, що він не досконало дослідив цю місцевість, проте йому вдалося привернути увагу тогочасних дослідників УРСР.
Лише у період з 1960 по 1963 рік було організовано 6 наукових експедицій у Млинки. Участь у них брали тернопільські спелеологи на чолі з Юзефом Зімельсом і Володимиром Радзієвським. До речі, саме під керівництвом Радзієвського група вперше наважилася пролізти крізь щілини. Тоді ж перед ними відкрилося справжнє багатство цієї місцини. Це дозволило спелеологам зробити більш детальний опис печери, її ходів і лабіринтів та навіть дослідити мікроклімат. Тобто офіційно відкрили цю печеру дослідники лише у ХХ столітті. Проте це не означає, що колись у ній не вирувало життя.
Перші дослідники працювали інколи до 16 годин у дуже важких умовах. Починаючи з 1960-го року, такі експедиції проводяться регулярно. Усі вони увінчалися успіхом. Через 6 років вдалося відкрити новий район, який назвали “Еврика” та “Чортове горло”. А ще через рік дослідники закінчили роботу в нововідкритих районах. Тоді ж довжина усіх відомих ходів становила 14 130 метрів.
Новий район “Перемога” відкрили у 1985 році чортківські дослідники. Взагалі першими, хто ступив у це місце вважають Р. Букалюка та В. Снігура. Наступного року науковці знову повідомили про відкриття району, його назвали “Мирним”. Так кожного року наукові експедиції приносили свої результати. Паралельно з тим, відбулося відкриття й туристичних експедицій. Бажаючих було чимало. Через такий шалений наплив навіть встановили двері із замком для того аби здійснювати контроль за Млинками. Щоправда, це нічого не дало адже вони неодноразово виламувалися туристами, які бажали на власні очі побачити диво-печеру.
Вже у 2007 році спелеологам вдалося дослідити 28 кілометрів печери. Та це не кінець. Дослідження тривають досі, ще чимало ходів і лабіринтів не розвідано. У 2010 році довжина печери перевищила 30 кілометрів. Найновіша експедиція відбулася у 2018 році. Під час топографічних робіт було відкрито найдовшу галерею у печері, яку назвали на честь дочки царів Ефіопії Кефея та Кассіопеї – Андромеда.
Фауна печери Млинки
Може здатися, що у печерах не може існувати життя, проте це не так. Звісно, що вона не така різноманітна, як, наприклад, суходільна чи водна, але теж має свої певні особливості. Зазвичай для печерної фауни характерні безхребетні та деякі земноводні. Часто зустрічаються молюски, павукоподібні, ракоподібні, війчасті черви чи риби. Виникає питання: “А чим вони живляться?”. Їх раціон харчування складається переважно з часток органічного детриту, які розчинені органічною речовиною, що адсорбовані на глині бактеріями.
Та більшість використовує печери як місце для сну або для перезимування. Звісно, що їжу вони собі добувають поза її межами. Наприклад у Млинках, в норах проживають лисиці. А для щоденного прихистку й виживання її ще використовують кажани. Тут проживає аж 4 види: вухань, підковик малий та два види нічниць. Варто розуміти, що печерні тварини дуже відрізняються від споріднених надземних. Це, передусім, своєю адаптацією. Вони дуже добре орієнтуються в темноті й під землею. Кажанів у Млинки найчастіше можна зустріти біля входу та у найвіддаленіших куточках цієї печери.
Як добратися?
Печера Млинки розташована неподалік села Залісся Тернопільського району Тернопільської області. Щоб до неї добратися з Тернополя, потрібно їхати до Чорткова. На кільці звернути на четвертий виїзд у напрямку села Заводське. Відстань від Тернополя до печери Млинки становить 87 кілометрів, а час в дорозі – півтори години.
