ТОП-5 малих печер Тернопільщини

Тернопілля часто називають кРаєм печер. Тут розташовано понад сім десятків печер. Зокрема, найдовша в Євразії – «Оптимістична», справжня «спелеологічна хрестоматія» – «Млинки», печера-музей «Вертеба», найдоступніша для туристів «Підземна перлина Поділля» – «Кришталева», простора й багата підземними озерами «Озерна»… Вони – великі. Про них не чув, певне, тільки лінивий. Далі на ternopil.name.

Ми ж зробили підбірку малих печер Тернопільщини, більшість з яких, можливо, відкриєте для себе вперше.

1. «Перлина»

Єдина відома на Поділлі вертикальна печера. Розташована за півтора кілометра від Крутилова, що на Гусятинщині, неподалік річки Збруч, у межах заповідника «Медобори».

Фото з відкритих джерел.

«Перлину» випадково знайшли місцеві жителі. Натрапили на неї, добуваючи вапняк для зведення оселі. Про незвичну яму з кажанами відразу ж сповістили тернопільських науковців, а ті вже взялися досліджувати її.

Назва пов’язана із … перлинами, знайденими у важкодоступних ходах печери. Білі, жовтуваті, кольору слонової кульки з кальциту діаметром 5-18 мм – досить рідкісне явище у природі. Одна така печера перлина може утворюватися сотні, а то й тисячі років. 

Фото з відкритих джерел.

Вражають й краса та форми сталактитів, сталагмітів і «кам’яних хвиль», якими багата «Перлина».

Печера є своєрідним розломом у вапняку. Загальна довжина її горизонтальних ходів — 240 м. Загальна глибина – близько 30 м. Висота горба, в якому розташована, –  300 – 400 м. 

Вхід — вертикальна шахта, завглибшки 11 м. Такий собі колодязь серед лісу. Після прибудови до входу арки, «Перлина» набула вигляду …домівки казкових істот. Насправді ж тут мешкають здебільшого кажани. Стрічаються й жаби-ропухи, метелики, павуки, кліщі та ще чимало видів різних комах. Люди в «Перлину» спускаються зрідка. І то – зі спеціальним спорядженням.

Однією з родзинок печери також є …її постійна температура повітря. Незважаючи на пору року – тут завжди дев’ять градусів за Цельсієм.

2. «Славка»

Розташована поруч сіл Верхнє Кривче та Гермаківка, що на Борщівщині, в «Урочищі Муравинець». Є лабіринтом ходів, розвинутих на 2—3 рівнях. Закладена у вузькому гіпсовому масиві, з трьох боків обмежена балками.

Фото tinigard. info.

Загальна довжина досліджених ходів печери – понад 9 км. Висота залів місцями досягає 10-12 м. Галереї печери залягають на глибинах від 2 до 19 метрів.

Відкрита 7 листопада 1992-го спелеологами Київського спелеологічного клубу під керівництвом В. Я. Рогожнікова. Звідки походить назва печери – відомостей немає.

До «Славки» ведуть кілька лісових стежин. Із неї витікає потічок, що впадає до річки Верхньокривченського потоку. Вхід у печеру був завалений зсувом ґрунту.

3. «Язичницька» 

Розташована біля села Монастирок, що на Борщівщині, на висоті понад 20 метрів скелястого берега річки Серет. Вимита у скелі, утвореній верхньокрейдовими вапняками. Загальна довжина ходів становить 42 м.

Фото з відкритих джерел.

Назва походить від виявленого у ній давньослов’янського печерного храму «Язичницька святиня» IX ст.

На зміну язичникам прийшли перші монахи й оселилися тут в келіях. Узимку,оповідають, завішували вхід до печери грубою запоною зі шкіри чи промасленого полотна. 

За переказами, якось під час вечірньої молитви гра світла і тіні утворила на стіні печери зображення обличчя Христа. Один із монахів обвів його грудкою вапняку, а згодом – фарбою, щоб зберегти це диво для всіх, хто тут буватиме. Очі Ісуса заплющені. Кажуть, Він закрив їх, щоб не бачити людських гріхів.

Фото з відкритих джерел.

Діяла колись тут й дерев’яна церква. У 1530-му за невідомих причин вона згоріла до тла. Зосталися мармуровий куб, ймовірно, привезений з Італії та облаштований для проведення церковних тайн, й ікона Богоматері, що тепер зберігається в церкві Воздвиження Чесного Хреста. Її надбудували над старовинними келіями Василіанського греко-католицького чоловічого монастиря, зведеного магнатами Потоцькими в 1600-му.

Біля печери на кам’яних опорах лежить унікальний плоский камінь-плита. Оповідають, що ще до хрещення Русі він служив місцем язичницьких жертвоприношень. На ньому – рівчак, яким, за легендою, стікала кров жертв, залишаючи темні смуги на сірій шкірі каменя.

Фото з відкритих джерел.

Із приходом християнства, на камені висікли хрест, як символ віри та прощення. У ньому часто застоюється дощова вода. Розповідають, що вона має лікувальні властивості.

Подейкують також, що той камінь приніс сюди легендарний опришок Довбуш, дорогою до Борщева. А місцеві жителі називають його ще й «каменем бажання». Старожили стверджують: якщо провести ритуал та загадати бажання – воно обов’язково здійсниться.

Біля жертовного каменя є камінний хрест. Оповідають, що біля нього самотні просять собі пару.

«Печерний храм», як ще йменують «Язичницьку», взагалі овіяний містикою. Техніка тут частенько дає збій, а біоенергетики – «підзаряджаються».   

За переказами в певні дні року з печери виходять духи предків. Потрапивши до них на гуляння, простий смертний може загадати бажання, яке обов’язково здійсниться. Щоправда, варто остерігатися демонів, які полюють на людські душі.

4. «Угринська» («Угринь»)

Розташована буквально в двох кілометрах від печери Млинки, в околицях села Угринь, що на Чортківщині. Звідси й назва печери, довжиною в майже два кілометри.

Фото tourclub

Тривалий час «Угринська» зоставалася непоміченою. Та якось робітники тутешнього поміщика пана Потоцького, видобуваючи гіпс, пробили невеликий отвір у землі. Особливої уваги цьому не надали й продовжили працювати.

Відкриття печери так би й не відбулося, якби …не вчитель  місцевої школи Отецький. У 1934-му він зацікавився діркою в горі, почав копати хід й опинився у величезному підземеллі. 

Фото з відкритих джерел.

З того часу й почалось освоєння «Угринської». Упродовж майже двох років бригада з 15 чоловік розчищала підземелля. На вході до печери, переказують, було збудовано браму з написом: «Вхід у підземні лабіринти – платний». При печері навіть утримувався провідник, що проводив екскурсії  за вхідними квитками. Перші туристи до «Угринської» навідалися вже в 1935-м.  А  перша письмова згадка про печеру датується 1936-им у путівнику по Тернопільському воєводству Томаша Кунцека.

Із роками «Угринську» облюбували туристи з усього світу. Здивувати вона має чим. Вузький «Лисячий» хід, лабіринт «Чорна діра», розсипи червоно-малинових кристалів, які спелеологи називають «кров землі», між брилами порід…Каміння з профілем ящера  мезозойської ери в тупиковій залі «Динозавра», та висотою до семи метрів – у галереї «Мокра». А в невеликій «Чортовій хаті» – купа каміння. Видається, що тут товклася сотня чортів, а, зачувши наближення людей, – завмерла на місці. 

Фото з відкритих джерел

Уздріти тут можна й великих кажанів, що зимують у галереї «Рукокрилих».

Фото tourclub.

5. «Джуринська»

Розташована поблизу села Нагоряни, що на Заліщанщині, на лівому схилі річки Поросячки, яка є притокою річки Джурин. Звідси й назви печери «Нагірянська», «Джуринська», «Поросячка». 

Неподалік – Джуринський водоспад.

Фото з відкритих джерел

Довжина лабіринтів «Джуринської»  – понад півтори кілометра. Вхід у печеру розташований на відстані кількох кілометрів від долини, неподалік гіпсового кар’єру. Наразі він  закритий обвалом.

«Джуринська» вражає «гіпсовими квітами», «молочними ріками», розмаїттям кристалів.

Get in Touch

.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.