Гора Лисоня вже більше 100 років є символом незламності українського народу. Окрім того, що це важливе місце, де колись творилася нова історія України, об’єкт є цікавим і на різноманітність флори та фауни. Далі на ternopil.name.
Особливості рельєфу місцевості
Рельєф Тернопільщини є відносно рівнинним. Та через незначну частину області простягається горбогір’я Кременецьке й Подільське, що дещо ускладнює геоморфологічну будову. Подільське горбогір’я ще називають Опіллям. Воно проходить повз західну частину області. Абсолютна висота горбів тут може сягати близько 440 метрів, а відносною є 100-150 метрів.
У районах абсолютної висоти знаходиться найвища точка області. Це гора Попелиха, висота якої сягає 443 метрів над рівнем морем. Ще однією є гора Лисоня, яка знаходиться за 4 км на південний схід від історичного міста Бережани. Вона розташована між яром річки Золота Липа та притокою Ценівка. Її висота сягає 399 метрів над рівнем моря. Ця територія характерихується інтенсивним розчленуванням рельєфу та асиметрією схилів. Наприклад, у районі річок Золотої Липи та Нараївки, на їх межиріччі, спостерігається терасованість.
Природа Подільського горбогір’я досить різноманітна. До сьогодні в районі збереглися притаманна рослинність для лісостепової зони. Що цікаво, у минулому ця територія була більш покрита лісовими масивами, проте через інтенсивне вирубування й поширення посівних зон, вони дещо скоротилися. Області притаманні дубово-букові ліси, проте подекуди зустрічаються й інші породи дерев, наприклад осика. У лісах знаходяться й чагарникові підліски, для яких характерними є клен татарських, барвінок, ліщина, осока та інші види рослин.
Тваринний світ
Тваринний світ тут також розмаїтий. На Бережанщині, зокрема у районі горбогір’я, зустрічаються дикі кабани, лосі, олені, козулі тощо.
Поширеними також є гризуни, через притаманну рослинність лісостеповій зоні. Цінною фауною регіону є борсуки, тхори, дикий лісовий кіт, зайці тощо. У лісових масивах часто можна зустріти чимало комах, метеликів і жуків.
Дещо відрізняється тваринний світ поблизу річкових долин. Тут є чаплі, сови, дикі качки, а також водиться чимало видів риби.
Що перебуває під охороною на горі Лисоня?
Значну частину так званого “Опілля” охоплює заповідна зона. Це територія, на яких встановлений особливий режим охорони довкілля й використання його з метою збереження. Вони призначені для збереження найцінніших природних здобутків, при цьому з мінімальним порушенням антропогенних факторів.
Згідно закону України “Про природно-заповідний фонд“ на території “Бережанського Опілля” виділили 4 зони: заповідна, господарська, стаціонарної та регульованої рекреації. На горі Лисоня під охороною перебуває лучно-степове різнотрав’я. Проте це місце слугує не тільки в цілях пізнавальної рекреації, але й є відомим історико-меморіальним комплексом і часто використовується в національно-патріотичному вихованні сучасної молоді.
Героїчні бої на горі Лисоня
Гора Лисоня є величним природним заказником. Але не тільки це є особливістю даної місцевості. Вона слугує й цінною історичною пам’яткою й нагадуванням про невмирущість українського духу. Ще у часи Першої Світової війни тут відбувся один з наймасштабніших боїв між українськими січовими стрільцями у складі австро-угорських військ з російською армією.
На початку 1916 року фронт проходив неподалік річки Стрипи на Тернопільщині. Полку українських січових стрільців таки вдалося закріпитися у районі, що простягається неподалік гори Лисоня. Тоді там перебувало 1650 стрільців і 47 старшин. Головне завдання- не дати російській армії перетнути шлях у напрямку Бережан. Та в серпні противникам вдалося таки закріпити свої позиції неподалік місця перебування січових стрільців. Тоді ж відбулися перші бої.
Переправившись через річку Ценівку, противникам вдалося атакувати дві сотні першого куреня українських захисників. Бій був нерівним, тому січові стрільці змушені були відступити. Того ж місяця, 14 серпня, захисникам вдалося ліквідувати загрозу подальшого наступу окупантів.
У той час на горі Лисоня закріпився 35 полк. Між російськими військами і січовими стрільцями час від часу відбувалися зіткнення, обидві сторони зазнавали чималих втрат, але українські захисники не здавалися. Активна фаза боїв проходила у вересні того ж року. На Лисоні зупинили невдалий наступи російських військ, та вже згодом їм вдалося прорвати оборону. На горі захопили славнозвісний 35 полк січових стрільців. Тоді загроза подальшого наступу була як-не-як дуже висока.
2 вересня відбувся ще один бій між січовими стрільцями та російською армією. На західній частині Лисоні, її схилі, зайняли позицію сотня Романа Сушки. Там вони перебували у лісових масивах. Атака ворога бійцями, на жаль, виявилася невдалою. Чимало бійців було вбито та взято у полон. За офіційними даними, 81 вояка вбили, 285 взяли у полон, а ще 293- було поранено. Та найбільше втрат зазнав старшинський склад, у бою загинули Ярослав Кузьмович, Юліан Соколовський, Денис Кліщ. Поранення дістали Роман Дудинський, Богдан Гнатевич тощо. У полон потрапили Роман Сушко, Михайло Дорошенко, Михайло Матчак і ще багато інших вояків.
Інші сотні також вступили у бій з російською армією на горі, вони завершилися перемогою. Цю дату вважають найкривавішою в історії битв легіону УСС.
Ще один наймасовіший наступ російський військ відбувся 29 вересня того ж року. Він проходив у районі гори Лисоня. Кілька днів точилися важкі, запеклі бої. Чимало українських захисників у ньому полягли. Для російських вояків він увінчався успіхом. Бої на цій горі є показником становлення січових стрільців та їх національного символу.
У 1927 році на Лисоні насипали меморіальний курган, який дотепер є місцем паломництва українців. Його створили в пам’ять про українських захисників, що захищаючи рідну землю героїчно полягли у важкому бої. Такі дії українського народу дуже не сподобалися тогочасному польскому уряду. На Лисоні навіть заборонялося влаштовувати мітинги. Дуже довго владі не давала спокою ця місцевість. Врешті-решт вони вирішили перенести усіх бійців УСС в одне місце, на кладовище у селі Підвисоке, Тернопільської області. Декілька разів цю гору просто переривали й нищили все, що стосувалося пам’яті захисників.
Таке безчинство і наругу над пам’яттю про загиблих бійців УСС не зміг проігнорувати український народ. Об’єднавшись спільно люди влаштовували протести, відправляли позови за осквернення. Та це нічого не дало. Українці самі відновлювали зламаний хрест, займалися відновленням могил, проте польська влада знову і знову їх знищувала. Такий ажіотаж навколо могил загиблих героїв уряд сприйняв як політично-небезпечний. Адже таким чином в українців могла б проснутися національна свідомість. Цього дуже боялася польська влада.
У 70-х роках минулого століття, національну пам’ятку з похованнями вдалося зберегти від збільшення посівних площ і сільськогосподарського угіддя. Тут неодноразово відбувалися мітинги-реквієми, фестивалі в пам’ять про полеглих бійців тощо.
На Лисоні знаходиться капличка. А неподалік неї, з 1994 року там височіє Хрест як данина пам’яті українським січовим стрільцям. На плитах викарбувані імена тих, хто за Батьківщину не побоявся віддати свого життя. У 2007-2008 році на горі встановили Державний Прапор України та стенд пам’яті.
