Волею долі в Тернополі існує в центрі міста велетенський став. Цей факт одразу ж робить наше місто унікальним на європейському та світовому просторі. Наявність такого водного ресурсу дало можливість громаді протягом ХХ – початку ХХІ ст. активно його використовувати. А тому тут активно розвивалось рибальство, як промислове, так і приватне, й будівництво пляжів та штучних острівців. Детальніше про речі, які вам добре знайомі, розповість видання ternopil.name.
Перші пляжі на ставу та Сереті
Став утворено разом з заснуванням міста в 1540 р. З цього часу він, як і річка Серет, відігравали значне економічне та оборонне значення в житті міста. Рекреаційна, відпочинкова, розважальна роль ставу почала формуватися в кінці ХІХ ст. Саме в цей час починають утворюватися рибальське та веслярське товариства, створюються перші пляжі. Зокрема, в 20-30 рр. найкращим і найстарішим тернопільським пляжем була так звана Біла гора (назва від кольору тутешньої опоки, тобто глини) на лівому березі Серету. Відпочивали також тернополяни під Петриковим. Учні та студенти плавали на човнах та каяках. Детальніше це про тут.
В 1932 р. біля петриківського мосту було облаштовано стрілецький пляж польського товариства «Strzelec». Користування ним дозволялось лише обраним. Тут був спортивний майданчик, роздягальні, буфет. Мали свій пляж і українці. Зокрема, українське спортивне товариство «Поділля» мало пляж на Сереті в районі греблі і місць старих торфорозробок. Тобто, на місці сучасного парку Топільче.
Рибальство на ставу
Тривалий час тернополяни активно використовували став для помолу хліба, а тому ставу були млини. А також для риболовлі. А тому тут розводили рибу: щуки, окуні, коропи, карасі та інші види, а також раків. На початку ХХ століття водойму взяв у оренду тернопільський підприємець Володимир Трач, який експортував рибу до Польщі. Наявність ставу зумовили формування специфічного міського населення – рибалок. Вони жили на Підзамчі в переважно старих глиняних хатинах. Сьогодні ця частина місцевості збереглась лише у вигляді 2-х будинків, що колись оточували ринок (по центру площі) і які знаходяться на вулиці «Над ставом».
В 50-ті роки радянська влада відновила став. Зокрема, оновили і підняли вище дамбу, водойму зарибнили. Детальніше про це тут. А тому риба тут ловилася краще, ніж на річці Серет. Особливо вдалим рибалкам вдавалося зловити за день 200-300 рибин. Найчастіше вдавалося приносити додому окунів, лящів, верховодок (їх ще називали «тюльками», адже плавали табунами і одразу клювали). Рибалки тоді ловили на мушлі. «Розчавлюєш і насаджуєш на гачок».
Купання на ставу
В минулому столітті воду із ставу використовували для виготовлення льоду для холодильників, або льодовень, як ще їх називали. Як для приватного використання, так і для харчової промисловості заготовляли. Пізніше, вже в радянський час на греблі, ближче до Подолу, існували так звані «холодні лазенки» для купання. Також тут за певну плату наповнювали скриню водою для купелі.
Тривалий час тернополяни полюбляли купатись біля моста у ставі, стрибаючи з його перил, а також на річці біля шлюзів. Малеча залюбки ходила плюскатись біля в мілководному потічку з прозорою водою та своєрідному душі-водоспаді, що залишився від старого млина.
Острів «Чайка»
В 60-х роках став продовжували покращувати. Результатом цих робіт стали два острівці, які й зараз існують і є чудовими місцями для відпочинку. Вони виникли через роботи на ставу і природне положення водойми. Зокрема, сама затока, і підвищення посередині давні. Колись Рудка протікала згином та впадала в безіменну заболочену затоку ставу. Пізніше, з відродженням ставу змінили й русло Рудки, а затоку окультурили, суходіл посередині підняли. Власне острівець, який зараз називається «Чайка виник завдяки камінню із старих, зруйнованих війною будинків та землі з дна ставу, який тоді поглиблювали. Тут працював малий земельний снаряд (судно технічного флоту, призначене для в днопоглиблювальних робіт). А тому мул з дна висмоктали насосами і глибина затоки значно збільшилась. А власне намул використали для острівця та для засипання заплавного лугу на Загребеллі, де тепер споруджені готель «Галичина» і стоянка для автомашин. В затоці біля острова «Чайка» поселили білих і чорних лебедів, качок і гусей кількох видів. Тоді ж старий дерев’яний міст змінили на новий.
На початку 60-х острівець жартома називали островом «Сидоренка і Короленка». Саме такі прізвища носили тодішні міський голова та секретар. І хоча рішення використати каміння для зміцнення острова та загалом ставу було мудрим і далекоглядним, але пізніше Сидоренка звинуватили в розтраті коштів на спорудження острова. Острів навіть назвали «Рузлука» через цю справу. Спочатку острів виглядав пусткою, але коли виросли молоді верби та тополі, то став більш симпатичнішим. Додатковим плюсом стало спорудження ресторану завдяки якому він і отримав свою сучасну назву. Останній спорудили на початку 50-х років. Це створило передумови для його популяризації серед тернополян.
В ці ж роки виходи із затоки до ставу перегородили сіткою і запустили мальків коропа. Ловити їх заборонялось. Їх було так багато, що люди почали підгодовувати їх хлібом. І це перетворилось на цікаву розвагу. Сучасники писали «отак кинеш кусочок у воду, а зі всіх боків збирається малеча, ласує, аж раптом пропадає, випливає корописько, і хап – весь шматок пропав». Тобто люди спеціально збиралися на містку, чекали, щоби подивитися на коропів. Пізніше затоку і острів облюбували рибалки, адже там добре ловились лящі.
Цікаві факти про став. Коли його поглиблювали, то знайшли старовинний човен з високими бортами із мідними оздобами. Деякий час він стояв на пляжі під замком. Поряд з готелем «Тернопіль» і замком довгий час після війни ще й знаходився розбитий німецький танк. Подейкують також, що німецький літак збитий весною 1944 р. і далі лежить в районі колишніх плавнів.
Острів закоханих
Цей острівець, що знаходиться за 5 метрів від тернопільської набережної було створено після Другої світової війни шляхом підсипання грунту з дна ставу. Сьогодні він називається островом «Закоханих». Можна говорити, що практично всі закохані міста відпочивали на ньому, а тому завдяки йому «створено» немало щасливих сімей. В 70-ті рр. там було побудовано танцювальний майданчик, який проіснував лише 5 років через втрату популярності.
Стихійні пляжі
З розвитком ставу почали виникали пляжі для засмагання. Перші були під Кутківцями. Був також пляж біля замку. В 60-х сюди навезли пісок і можна було відпочивати. За десять років «політика партії» змінилась. Пляж перенесли під Пронятин, «адже не гоже, щоб люди центрі міста голяки ходили». А тому там виник Дальній пляж. Туди навіть ходив автобус. Зупинка була біля готелю «Тернопіль», «Галичини», «Ближній пляж». З часом цей маршрут було скасовано, адже їздити в спеку автобусом без кондиціонера було малоприємно.
Навпроти гори Галягура (зараз там вишка), що біля Кутківців знаходився «Ближній пляж». На самій горі на початку ХХ ст. знаходився маєток Галля, власника парового млина, який стояв на місці пам’ятника Степану Бандері. В 50-х роках цей пляж було окультурено. Тут побудували ресторан «Поплавок», поставили буйки та обладнали станцію рятівників.
Отже, тернопільські острівці та пляжі були цікавим місцем для відпочинку тернополян. Їх утворення стало важливою частиною проекту по окультуренню ставу. Проекту, який триває і зараз.
